Власні поезії

Моя Україно!

Як сонечко зійде, прокинеться соняшник 🌻 ранній.

Підніме голівку, всміхнеться травичці й ріллі.

Де промені ніжні збирають росу на світанні.

Як добре, що ми живемо на вкраїнській землі!

Так любо дивитись у просторінь неба ясного,

У поле безкрає, коли колосяться жита.

Ніде в цілім світі не зможу знайти ще такого,

Бо тут народилась, і істина в цьому проста.

Моя Україно! Люблю я тебе до нестями.

Усе, що навколо співає, квітує, дзвенить.

Як ту колискову, почуту уперше від мами,

Й хрещатий барвінок, що сяйвом неба горить.

Так любо, так мило кружляти в безмежних просторах

І сонцю ☀️ назустріч летіти кудись стрімголов.

Не зможу забути ніколи цих барв кольорових,

І крик журавлиний, і радісний шепіт дібров.

Прекрасна країно! Незламна і горда богине!

Живи, розвивайся, наповнюй красою цей світ!

Я щиро бажаю в цю сонячну світлую днину

Тобі процвітати ще сотні і тисячі літ!

Блакитна неба неозорість

Блакитна неба неозорість

Очей чарує глибину.

У тім безмежному просторі

Я бачу світло, а не тьму.

Пливуть хмарки пухкі, як вата.

Проміння сонечка сія.

Так в небі хочеться літати,

Узявши крила в журавля.

Щоб просто відчувати щастя,

Під знаком райдуги - дуги.

Забути всі страхи й ненастя

Й не опускатись до нудьги.

Якби, вхопившися за мрію,

Не відпускати ні на мить.

Я кожній пташечці радію,

Що вслід за хмаркою летить.

Бо що є краще - гідно жити.

Стрічати кожен новий день.

Із успіхом лише дружити

Та батьківських співать пісень.

Стежечка

Стежечка до рідної оселі

Не навмисне полем простяглась!

Глянете - там маківки веселі

Теплим поглядом стрічають Вас.

І буяє житечко навколо,

І усе цвіте, маює, гра.

Щедрістю наповнюється колос,

З неба набирається добра.

Де б не мандрували Ви по світу,

Скільки б доля не водила Вас,

Пам'ятайте: тут Ви завжди діти

І були, і є, і повсякчас.

Всім нам у житті буває гірко.

Та щоб стежка ця не заросла,

Намагайтесь приїздить, хоч рідко,

До свого, до рідного села!

Держава-ненька

Я упаду перед тобою на коліна,

Вкраїно змучена, розтерзана, німа.

Чия у тому з нас була провина,

Що порятунку від війни нема?  

Спустошена земля...Змарнілі села...

З журби та горя хто куди біжить...

Колись була країна ця весела-

Тепер від пострілів лише

 дрижить.

Усе міняється...Із кожним роком

Нові закони в них, нові права.

Усе чуже, куди не кинеш оком,

Та людська правда, вірю, ще жива!

Вона жива, боїться лиш сказати.

Сховалась нищечком, стулилася, рида...

Державу - неньку буду величати!

Вона для мене вічно молода!

   

Спасибі, мамо...

Додому, поспішаючи, йде мати

З надією побачити мене.

Як її очі, сонце зігрівати

Не може, золотисте, осяйне.

Вона і захистить, і приголубить,

Насварить, коли треба - помовчить.

Бо дуже, дуже, дуже сильно любить.

За мене серденько її болить.

Для мене мама найдорожча в світі.

Якби могла, всі сили б віддала,

Щоб у житті лиш радість мали діти

Та доля милосердною була.

Тож дай Вам, Боже, до ста літ прожити,

Узяти від життя чуть не усе.

В любові, злагоді та не тужити.

Й лелека миру нехай принесе.

Спасибі, мамо, за трудящі руки,

За теплий погляд в найскрутніший час,

За сліз потоки у момент розлуки.

Ми дуже, дуже, дуже любим Вас!

Одна біля вікна

Ще зовсім молодим пішов він воювати,

Залишивши і дім, і матір, і усе.

Щоб від нападників країну захищати.

А вісточки Господь від нього не несе.

Так дуже довго проминають рік за роком.

Так безкінечно летить у безвість час.

А мати дивиться на шлях тривожним оком.

Надії вогник в її серці ще не згас.

Там вибухи, ракети, автомати.

Земля дрижить-скрізь стогін людський, плач.

Не перестане сина мати виглядати.

В руках тримає свіжоспечений калач. 

Вже осінь, і зима, весна, за нею літо.

Якось прибралась, стомлена, німа.

У полі шепчуться про щось веселі квіти,

А матінка сидить одна біля вікна...

Найвища цінність

Все починається із нового листа.

Нові сторінки, ясні, білосніжні.

Концепція тепер зовсім проста:

Забути погляди безмежно грізні.

Забути все, що вже колись було.

Що вже давно зуміло відлетіти.

А скільки вод в безодню утекло.

Спасибі Богу, що ще можу жити.

Що кожен день прийдешній-благодать.

І що берізки клонять ніжні віти.

Лечу на крилах весну зустрічать.

І як, скажіть, життю тут не радіти?

А все навколо мається, кипить.

Міняються обличчя безкінечно.

Найвища цінність-це життя любить.

І славить Бога. Так! Незаперечно!

Акварель

Весняний ранок. Тиша неймовірна.

Щебечуть за віконцем солов'ї.

Вражає неповторністю картина.

Пишу ось аквареллю я її.

Блакитне небо, чисте, світанкове,

І сонце посміхаються мені.

Таке воно, пробудження ранкове,

У нашій рідній, милій стороні.

З'являються лелеки біля хати.

Вода в струмочку дзвінко дзюркотить.

А весну проліски спішать стрічати.

І як мені красу цю не любить?

Адже усе навколо оживає.

І досить із зимою разом спать.

Що краще може бути, я не знаю,

Ніж весну аквареллю написать.

Зізнання

Спитаєш раптом, як життя -Чудово.

Нема чого мені ще нарікать.

Адже люблю свою вкраїнську мову.

А це, повір, велика благодать.

Вона для мене-кетяг калиновий,

Мелодія сопілки за вікном.

Безмежне поле льону волошкове,

Кохання, не розбавлене вином.

Як мати, що співає колискову,

Погойдуючи ніжно немовля.

У серці берегтиму рідну мову,

Мов шум озер, як клекіт журавля.

У чому сенс життя?-В любові,

У щасті, радості, підтримці, доброті.

Не можу не віддати шану мові.

Вона неначе злитки золоті.

Зізнаюсь чесно, поки буду жити,

Допоки серце стукатиме в такт.

Вкраїнську буду мову я любити.

І це незаперечний, друже, факт!

Великий Кобзар

Його ім'я відоме всюди.

Зовем Великим Кобзарем.

Звеличують, шанують люди.

Й його порадами живем.

Він народився, щоб творити,

Й у слові волю прославлять,

Народ найбільш за все любити

Та від нещастя рятувать.

Не покорився супостату,

Не вибрав хибних він доріг.

А став скоріш царат карати

І зневажати так, як міг.

Ярмо народне-взимку й літом.

Лиш в снах-рожеві вітряки.

"Чому неволя править світом?

За що страждають кріпаки?.."

А мрії...Квітнуть вони цвітом.

Та спробуй, спробуй ухопить,

Як ту зорю, що править світом

І піднімається в блакить...

Почуй, Тарасе, рідне слово

Й прийми подяку від душі

За думу вільну, неозору,

І за святі свої вірші!

Шевченко-геній

"Кобзар", як Біблію, читаєм,

Даєм цю книгу дітворі.

Шевченко-геній. Всі ми знаєм.

Пророк майбутньої зорі.

Він так любив свою Вкраїну.

І нас навчав її любить.

Сказав собі: "Нехай загину,

Та буду правду боронить!"

Що б не робив, за що б не взявся,

Думки пливли у рідний край.

Для кожного із нас старався.

І горя мав-хоч відбавляй.

Страждав, карався і трудився,

Та доленьки Господь не слав.

Кайданами об стіни бився,

А тихий час не наставав...

Посланія, поеми, вірші

Зривалися з пророчих вуст.

"Хоч не побачу світу більше,

Та справедливості доб'юсь!"

Ти чуєш? "Заповіт" співають!

"Він геній!-кажуть.-Він пророк!"

За те його так величають,

Що серцем линув до зірок.

Борець

За що Тараса прославляє,

Шанує, любить увесь світ

Й могилу квітами вкриває

Вже незліченну кількість літ?

Бо він-борець за правду й волю.

Один-за всіх простих людей.

І попри злу, страшну недолю

Прославився, як Прометей.

Bін жив, творив в часи кріпацтва.

Дитиною осиротів.

Не визнаючи марнославства,

Боровсь за щастя, як умів.

Тож хочеться лише додати:

"Читаймо разом Кобзаря!"

Ми будем вічно шанувати

Того, хто всім бажав добра.

Я вірю...

Я вірю в майбутнє Твоє, Україно.

У сонце яскраве, у неба блакить.

До Бога низенько впаду на коліна,

Щоб Він допоміг нам війну пережить.

Щоб ми об'єднались в єдину родину.

Бо разом не страшно проблеми долать.

Щоб мати не плакала більше за сином,

Який Батьківщину пішов захищать.

За Тебе, рідненька, молюся я щиро.

І знаю, що Бог допоможе мені.

Прошу небагато, лиш спокою й миру.

Щоб вільно співать українські пісні.

Щоб мальви цвіли біля кожної хати.

Лелеки в гнізді годували малят.

Із посмішкою новий день зустрічати.

Таке лиш майбутнє Твоє бачу я! 

Моя Україна

Моя Україна найкраща у світі!

Весняні сади, і гаї, і поля.

Оточена ніжними чарами квітів.

Довіку любити Її буду я.

А цвіт яблуневий кружляє казково.

Так вільно легким ароматом п'янить.

Аж серденько в грудях тремтить загадково.

До рідного краю любов'ю горить.

Тут сонечко зрання промінцями будить.

Джерельна вода безперервно дзюрчить.

Лелека діток своїх пестить, голубить.

А джміль наполегливо всюди дзижчить.

Бо це-Україна. У світі єдина.

Така мальовнича, прекрасна земля.

Живе тут щасливо моя вся родина.

А з нею у серці щаслива і я!

Слово "Україна"

Як згадаю слово "Україна",

То мені аж хочеться ридать.

Бідна Ти, знесилена країна.

Скільки можеш потайки страждать?

День за днем, із року в рік активно

Ти ведеш жорстоку боротьбу.

Не здавайся, мила Батьківщино!

Не здавайся! Я Тебе прошу!

Ми всі разом дякуєм тим людям,

Що від зла оберігають нас

Там на фронті. Мирно нехай буде

І сьогодні, й завтра, і весь час.

Україно! Ми Тобі бажаєм

Сили, щастя, злагоди й тепла.

Хай же Бог усіх оберігає,

Щоб Ти в битві вистоять змогла.

Мир

Я люблю свою країну.

Вона зветься Україна.

Гори, ріки і поля-

Рідна це моя Земля.

Люди наші працьовиті.

Вони дуже гордовиті.

За державу, честь і волю

Дружно всі взялись до бою.

Відбиваються, як можуть.

Літаки летять ворожі.

Їх нічим не налякать.

Йдуть державу захищать.

Бо в усіх одна мета:

Колосились щоб жита,

Ясне сонечко сіяло,

У колисці маля спало.

Віримо у перемогу.

Проженемо геть тривогу.

Хай, єднаючись крильми,

Голуби несуть нам мир!

Віримо у перемогу!

Ми-діти барвінкової країни,

Яку ніхто не зможе подолать.

Сигнал тривоги чуємо щоднини.

Так хочеться вночі спокійно спать.

Ми щиро віримо у перемогу.

За Україну молимось щодня.

Стаємо на коліна перед Богом,

Щоб закінчилась ця страшна війна.

Державу рідну гідно захищають

Її невтомні доньки і сини.

А українці впевнені та знають,

Що переможуть ворога вони.

І засміються чорнобривці біля хати.

І заспіває в лузі соловей.

І мати сина вийде зустрічати.

А поряд-тисячі таких людей.

Хтось буде плакать, хтось навіть ридати.

Захисників, що повернулись,обіймать.

Державний прапор вгору підіймати.

День Перемоги гордо святкувать!

Крізь терни до зірок...

І знову ніч...

І місто тихо спить....

І голуби,втомившись, задрімали...

І Стир в тривожнім спокої мовчить...

Дерева вже гойдатись перестали...

Не хочу так! Нехай живе весна!

Нехай усе довкола розквітає!

Нехай залишить в спокої війна!

А Божа Матір омофором покриває.

Я вистою! Не здамся у бою!

Я правду,честь і волю захищаю.

Хай землю рідну кров'ю окроплю,

Та "Заповіт" Тарасів пам'ятаю.

Ми знищимо ненависних катів.

Розправим гордо за плечима крила.

І буде так, як кожен з нас хотів.

Крізь терни до зірок весна манила.